Під фундаментами Хмельницького обласного художнього музею виявили замурований підземний хід із залізними дверима. Дивовижну знахідку розкопали на глибині півтора метра під час пошуку причин масштабного підтоплення будівлі. Фахівці припускають, що це радянське радіаційне укриття, хоча спершу розглядалася версія евакуаційного виходу для банківських цінностей. Про таємниці та виклики історичних підвалів площею близько 550 квадратних метрів розповіла очільниця закладу Ольга Долінська.
Музейники прагнули перетворити знахідку на туристичну атракцію під скляним куполом. Проте історичні двері довелося терміново замурувати задля безпеки споруди. На жаль, це не зупинило воду.
Рівень вологості тут критичний. Зараз він становить 88 відсотків при нормі до 55.
Справжнім порятунком для столітніх приміщень став спеціальний насос. Його встановили влітку 2025 року, коли підтоплення загрожувало знищити автентичну цеглу.
«Наш підвал живий», – жартує Ольга Долінська.
Під підлогою змонтували велику двостілітрову бочку. Бували дні, коли помпа кожні чотири хвилини відкачувала понад 100 літрів води. В окремих кімнатах працівники й досі з
мушені збирати вологу вручну. Проблема загострилася ще у 2000-х роках після появи поруч висотки з підземним паркінгом. Проведені геологічні дослідження підтвердили, що споруда фактично стоїть на воді, адже потужні підземні потоки протікають на глибині від 2,5 до 3,2 метра.
Сьогодні обласна рада разом із комунальниками та архітекторами розробляє масштабний план дій. Фахівці планують облаштувати зовнішню дренажну систему та оновити гідроізоляцію фундаменту. Наразі триває важливий допроєктний етап, документи передано до профільного Департаменту.
Сучасна історія цієї ошатної будівлі на Проскурівській розпочалася у 1903 році. Її збудував місцевий підприємець Давид Ніренберг, чиї ініціали «ДН» прикрашають фасад. Ім’я архітектора залишається невідомим. Тоді у цих стінах діяли банк, готель і ресторан «Венеція».
Існує припущення, що підземелля створювалися як секретні сховки для банківських активів. Звісно, золота там не знайшли.
Згодом споруда змінила багато господарів. За радянських часів тут базувалися військові штаби, державні установи та редакції відомих обласних газет «Радянське Поділля» і «Корчагінець».
Музей отримав це приміщення лише у 1986 році. На той момент власної колекції заклад ще не мав.
Реконструкція тривала довгі шість років. Для відвідувачів двері ХОХМ відчинилися у 1992 році. Проте підвали тривалий час лишалися занедбаними й ураженими грибком. До того ж частину площі займав комп’ютерний клуб із окремим входом, який закрився лише під час пандемії.
Активно оживляти підземелля розпочали з 2017 року. Тут влаштовували нічні театралізовані екскурсії, де актори грали Ніренберга та його вигадану кохану.
Новий етап для підвалів настав із початком повномасштабного вторгнення. Вони стали надійним укриттям для персоналу й гостей.
Уже в березні 2022 року в музеї запрацював АртХаб. Протягом року переселенці безкоштовно відвідували творчі заняття та терапевтичні майстеркласи.
У 2024 році за фінансової підтримки партнерів ALIPH та ГО Museum for change підвали відреставрували. Будівельники повністю зняли стару штукатурку, повернувши стінам історичний вигляд. Також за кошти обласного бюджету тут модернізували опалення й вентиляцію.
Через сирість відкриття виставки Олександра Хорошуна переносили кілька разів. Але експозицію таки презентували.
Аеророзвідник прагнув показати кадри, які фіксують дрони перед збиттям. Фотографії надрукували на вологостійкому пінокартоні, а зали оформили агроволокном та специфічним точковим світлом. Атмосфера підземелля ідеально підійшла під задум військового. На подібні виставки вже є черга з запитів від інших бійців.
У планах музейників також створення сучасної керамічної майстерні для реабілітації ветеранів. Наразі все залежить від фінансування осушення підвалів.
«Ми дуже сподіваємося, що цю проблему вдасться вирішити», – підсумувала Ольга Долінська.
