Новина про офіційне рішення Хосепа Гвардіоли покинути «Манчестер Сіті» після десятиліття божевільних тріумфів стала головним емоційним потрясінням на фініші футбольного року. Перед нами розгортається фінал літопису безперечно унікального наставника сучасності. Іспанець залишає Туманний Альбіон у статусі найбільш революційної фігури, яка коли-небудь керувала клубами Прем’єр-ліги, маючи беззаперечні докази своєї величі.
Його домінування підтверджують три ключові чинники.
Головний феномен тренера – це створення нереального, практично космічного рівня конкуренції на вершині таблиці. За десять років роботи Хосепа в Манчестері інтрига згасала буквально лічені рази.
Опонентам доводилося демонструвати щось абсолютно надприродне для здобуття титулу. Проте навіть ідеальної форми часто виявлялося замало. Конкуренти «містян» змушені були виходити за межі власних можливостей та інвестувати колосальні суми в трансфери. Тільки так вони могли прогресувати, щоб хоч трохи наблизитися до еталонного орієнтира.
Справа тут далеко не лише в необмежених ресурсах власників клубу. Безумовно, Гвардіола мав карт-бланш на купівлю будь-яких світових зірок. Але подивіться на «Арсенал»: капіталовкладення лондонців за Мікеля Артети теж давно перетнули позначку в мільярд. Секрет Пепа полягає в унікальній психології переможця. У критичні моменти його футболісти не здригаються, а цинічно знищують суперників фірмовими серіями перемог.
Наприклад, неймовірному «Ліверпулю» Юргена Клоппа в сезоні-2019/20 знадобилося зібрати рекордні 99 очок та здобути 32 перемоги, щоб вигризти золото. В інші роки мерсисайдці залишалися ні з чим навіть із 97 та 92 балами. Аналогічно «Арсенал» двічі поспіль капітулював перед лідером, набираючи солідні 84 і 89 пунктів.
Така запекла гонка за виживання змушувала інші топклуби еволюціонувати. Це збагатило всю лігу. Англійський чемпіонат дарував глядачам такі чисті емоції, яких не знайти в решті європейських дивізіонів.
Звісно, ми пам’ятаємо яскраві протистояння епохи сера Алекса Фергюсона чи Арсена Венгера. Проте тогочасні «Манчестер Юнайтед» та «Арсенал» не створювали для переслідувачів настільки безнадійної дистанції. Погляньте на суху статистику: у п’ятірці найкращих чемпіонських графіків за кількістю набраних очок три позиції утримує «Сіті» зразка сезонів 2017/18, 2018/19 та 2021/22. Водночас п’ять золотих сезонів «МЮ» та «канонірів» Фергюсона й Венгера опинилися на самому дні цієї таблиці.
Ці фахівці залишаються титанами футболу. Вони точно не поступаються каталонцю масштабом особистості. Але за ступенем системного впливу на АПЛ іспанський коуч є абсолютним лідером.
Важливо зважати на сучасні реалії. Зараз не дев’яності чи нульові роки. Футбол стрімко прогресує. Утримувати лідерство сьогодні набагато важче через фінансовий бум. Нині навіть у заявках середняків грають лідери потужних національних збірних. І все це відбувається всередині найбагатшої ліги планети.
Наступні аргументи нерозривно пов’язані між собою. Це тотальний тактичний вплив на турнір та виховання цілої плеяди топових послідовників. Пеп – визнаний візіонер. Ще з часів його роботи в «Барселоні» молоді фахівці всього світу детально аналізували його ігри.
Приклад лежить на поверхні. Одразу після звістки про відхід іспанця «Сіті» миттєво домовився з Енцо Марескою. Свого часу італієць працював асистентом Хосепа. Потім він збудував яскравий «Лестер» і повернув його в еліту, а згодом виграв із кризовим «Челсі» Лігу конференцій та Клубний чемпіонат світу. Чудова кандидатура.
Ще один вихованець системи Гвардіоли нарешті здійснив мрію та виграв Прем’єр-лігу з «Арсеналом». Мікель Артета виріс у самостійного гросмейстера, здатного переграти вчителя.
Отримані від Пепа ідеї тепер масштабуються далі через треті руки. Яскраве підтвердження – Карлос Куеста, який цього сезону тренує італійську «Парму». До цього він входив до штабу Артети в Лондоні та навіть проводив самостійні заняття з відома головного тренера.
Не варто обмежуватися лише прямими зв’язками. Подивіться на інших менеджерів сучасної АПЛ. Більшість із них виросли на ідеях Пепа.
Такі фахівці, як Андоні Іраола, Фабіан Гюрцелер або Роберто Де Дзербі, формують ігровий почерк своїх команд суто за тактичними методичками іспанця.
«Не знаю, добре це чи ні, але я став тренером через нього, тому що обожнював його «Барселону» і дуже багато її вивчав.
Я не люблю когось копіювати, але взяв деякі речі від нього, коли почав тренерську кар’єру, а також раніше – коли завершив кар’єру гравця. Пеп досі №1», – зізнавався Де Дзербі.
«Справа не у захопленні, але у футболі є небагато людей, які, коли дивишся на їхню роботу, ніколи тебе не розчаровують. У дев’яти випадках із десяти матчі «Барселони», «Баварії» чи «Манчестер Сіті» були справжнім задоволенням для кожного, хто любить футбол. Саме тому мені подобається дивитися, як грають його команди.
Саме він вигадав – або, можливо, не вигадав, адже це могли робити ще 100 років тому – ідею інвертованих фулбеків, а потім придумав висувати central defender в півзахист. З ним ти завжди бачиш щось нове», – аналізував Арне Слот.
В англійській історії траплялися тактичні революціонери. Можна згадати Жозе Моурінью. З’явившись у «Челсі» влітку 2004 року, португалець перевернув уявлення про спілкування з пресою. Він здійснив тактичний злам, зламавши класичні британські 4-4-2 заради прогресивних 4-3-3. Жозе переосмислив роль опорника, збудував зразкову оборону та навчив «синіх» розривати суперників на шалених зустрічних курсах.
У його особі Гвардіола отримав гідного опонента. Проте комплексний вплив каталонця за всіма критеріями однозначно вагоміший за локальні тактичні знахідки португальця.
Саме тому завершення роботи Хосепа в «Манчестер Сіті» сприймається як фінал золотої епохи. Цей період подарував нам незабутні видовища та перетворив АПЛ на найуспішніший і найбагатший бізнес-проєкт у світовому спорті.
«Думаю, він став ковтком свіжого повітря. Пеп неймовірний, і він повністю змінив обличчя англійського футболу. За останні 10-15 років побільшало іноземних гравців та тренерів. Але саме він прийшов і фактично змінив усю піраміду, навіть аматорський футбол.
Люди почали розігрувати м’яч від воріт, у дитячих командах теж виходять з оборони через короткий пас».
Це дуже точний вердикт від Вейна Руні, до якого важко щось додати.
